Іван Котляревський

Наприкінці 1821 року в листі до Гнєдича Котляревський зазначав: «Ежели отрывки из продолжения Энеиды моей годятся для Соревнователя, то их можно иметь в продолжение целого года и более». Після цього уривки з «Енеїди» ще двічі читалися на засіданнях Товариства – в 1822 і в 1823 роках. У сімнадцятій частині «Соревнователя» за 1822 рік було надруковано уривок з п'ятої частини «Енеїди» з такою приміткою від редакції: «Доставлений у “Товариство” відомим автором І. П. Котляревським. Подаємо його читачам журналу, сподіваючись, що зробимо приємність любителям цього твору, сповненого незвичайної веселості, дотепності і в багатьох відношеннях вельми оригінального. Вони напевно зрадіють, довідавшись, що п. Котляревський недавно написаними двома піснями зовсім закінчив “Малоросійську Енеїду” й незабаром має намір видати її». У 1823 році на сторінках «Соревнователя» було вміщено ще один уривок з п'ятої частини «Енеїди». Як бачимо, до твору провінційного автора, який сам до того ж не бував на засіданнях, з боку Товариства був виявлений досить великий інтерес.

Росла популярність письменника в літературних колах. Крім Вільного товариства аматорів російської словесності в Петербурзі, Івана Котляревського ще раніше (у 1818 році) обрало своїм членом Харківське товариство любителів красної словесності. Зав'язувалися близькі стосунки письменника з літераторами, зокрема столичними.

Насамперед треба згадати дружні зв'язки його з М. І. Гнєдичем, земляком (теж учився в Полтавській семінарії, тільки вже після Котляревського, а не разом, як зазначали деякі біографи), перекладачем «Іліади» Гомера російською мовою. Між ними зав'язується листування. Іван Петрович надсилає Гнєдичеві нові уривки з «Енеїди». Зв'язки між цими письменниками зміцнювались, очевидно, і завдяки тому, що Гнєдич теж цікавився питаннями української культури. У квітні 1830 року в журналі «Отечественные записки» з'явився нарис «Полтава. Из живописного путешествия по России издателя “Отечественных записок”». Тут можна було прочитати: «Чай пив у Котляревського, який живе в дідівському домі, досі дуже міцному, незважаючи на те що давній… З бесіди з цим єдиним малоросійським поетом можна одержати багато нових і цікавих відомостей відносно духу і характеру його земляків». Видавцем «Отечественных записок» був тоді П. П. Свиньїн, отже, нарис ішов від його імені. Проте в літературі про М. В. Гоголя була думка, що автором цього твору був М. В. Гоголь. Хай там як, цитоване місце, очевидно, належить самому видавцеві «Отечественных записок». М. В. Гоголь не тільки в дитинстві, коли деякий час учився в Полтаві, а й дорослим, звичайно, не раз бував у цьому місті (в 1828 і 1832 роках), але жодних відомостей про відвідування Івана Петровича Котляревського в його листах не знаходимо.

Коло інтересів

Іван Петрович Котляревський був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким життям країни, підтримував тісні зв'язки з багатьма письменниками, журналістами, науковцями. Котляревський завжди мав серйозні наукові інтереси, – так, С. Стеблін-Камінський свідчить: «Знання Котляревського в історії Малоросії і взагалі в усьому, що стосується народного побуту України, були дуже широкі; багато з письменників російських при складанні творів, які стосуються до Малоросійського краю, заводили з ним листування й одержували від нього повні й вірні відомості та пояснення на свої питання». Серед оцих науковців біограф називає історика Д. Бантиша-Каменського. Тут також можна згадати І. Срезневського, В. Пассека. Кажуть також, що Іван Петрович збирав українські народні пісні й мав їх великий запас. Але куди все це поділося – невідомо.

Дмитро Бантиш-Каменський, готуючи до нового видання «Историю Малой России», звернувся з низкою запитань до Котляревського. У листі до Івана Петровича від жовтня 1829 року історик висловлює письменникові щиру подяку за подані цікаві матеріали і знову просить його подати відомості щодо вимови деяких українських слів, весільних звичаїв тощо.