Як ведеться, так і живеться

То були страшні слова: у Насті аж мороз ходив поза шкурою, як вона слухала їх від Параски. А їй не раз приходилося їх слухати; невеличка ні в чім не повинна Галя сама звідала їх страшну силу. Мати зрікалася своєї дитини. З самого малу та матерня ненависть одіпхнула її від себе. Галя більше проживала у тітки. Настя так полюбила чорнооку і кругловиду Галю, що часом більше піклувалася коло неї, ніж коло свого білоголового Івася. Під матерним призором Насті вони росли укупочці, мов ті близнятка, годувалися з однії мисочки, спочивали на одній подушечці; піднялися на ніжки — гралися, забавлялися одними забавками. Невеличкій Галі куди було краще у тітки з ровесником Іванцем бути, ніж у себе дома, де часто мати лаялася, а брат Василь зобіжав. Івась їй і своїх крем'яшків надає, паличок мережаних постанове, цілує Галю, милує. Часто бувало тішиться Настя, дивлячись на іграшки малої дітвори, що як ті котятка лазять у її ніг і нетвердим язиком плещуть одні які–небудь слова. Іноді до їх пристане і Грицько. Старшенький, він уже пускається усюди, побіжить на улицю між таку як і сам дітвору, грає з нею у коні, у блохи, у хрещика; у його вже і батіжок свій є; він і на вигадки майстер. Пристане Грицько — познаносе своїх іграшок, пригадає свою гру і так любо, так мило заграються діти на півдня. Галя рада, плеще у долошки, світить оченятами, лепече, бігає за хлоп'ятами, як та качечка перевалюється на своїх, ще не окріплих ніжках. Найбільше їй подобалася гра у «гості». Івась познаносе невеличких черепочків з битої полив'яної посуди, Грицько наструже кописточок, купно нарвуть калачиків, почистять, порозкладають на черепочках і ото ними Галя годує своїх гостей Гриця та Івася… Боже! Яка рада Галя: очиці у неї горять, личенько пашить, невеличкими пальченятами бережно бере вона свої ласощі і підносить Грицькові та Івасеві. Ті, обсівши привітливу господарку, їдять кописточками калачики, ведуть з нею розмову… Коли і лучиться часом, що дітвора не помириться за віщо, — невсипуща Настя то тихим вговором, то поцілунком, то сваркою на своїх зараз утишить розладдя. Не пройде години, як знову дітвора позлазиться до купки, знову заводить нові іграшки. Не те Галі дома у своєї матері, там вона сама собі, мати не примічає ні її плачу, коли їсти захоче, ні її забавок, коли розгуляється. До того Василь як уїдлива муха — так і лізе у вічі, так і накриє зверху. Чи принесе Галя від тітки яку іграшку — Василь зараз відніме. Почне Галя плакати, — мати дивиться та сміється як Василь кривить сестру. Головатому негамузному Василеві і нудно стає, коли сестра його чим забавиться, — він підлізе до неї та або ущипне стиха, або ускубне, або піском у вічі сипне. Мати мов не бачить того, ще привід дає, — їй наче любі доччині сльози… А ну, Васильку, скаже, перекриви оту рюму. І Василь стане проти Параски і почне кривити сестру, а Параска регоче, тішиться Василем, тішиться доччиними слізьми. Галя заливається–розлягається, образа, зло в'ються коло невеличкого її серденька. Та що поробиш? Ще мати, як надолужить слухати тих ревів, і виб'є Галю. Побита Галя ляже спати і переспала б може своє лихо, коли б Василь не підновляв заново. Тілько що Галя очі продрала — а Василь уже і коло неї, дулі їй суче або паличкою тиче у вічі. Галя утече до Гриця і Івася, — оце і загралася… Де не взявся Василь, і тиха ігра обертається у спірку, у бійку. Почне у Грицька батіг однімати або пужално мережане. Грицько не дає, Василь по руках б'ється, пальці гризе, а ударе Грицько Василя — крику, репету на усю улицю. Прибіжить Параска і вже кому, Галі достанеться: привикла, повіє, віятися, — і його повела за собою, щоб ще вбили або скалічили бідного. Візьме Василя за руку, а Галю або духопеликами або дубцем жене додому. Настя, бачивши те, своїх почне перешивати і з‑за Василя займеться така баталія, що хіба Яків умішається та утишить.

— Ви його не приймайте до себе, — рає батько синам.

І раді діти не приймати — сам Василь прибіжить і наробить колотнечі.

— Ти його не води, Галю, з собою, — каже Івась Галі, — бо він тілько іграшки теряє.

— Та я його не вожу, — він сам хвостиком за мною біга.

— А ти йому не мовчи, коли він тебе б'є, і ти його бий, — підговорює Грицько Галю.

Та куди Галі справитися з своїм кремезним братом, він як кібець так і насяде її зверху. Галі зостається тілько терпіти та плакати. Та й терплячці є свій кінець.

Раз Галі насипала Христя молока у тарілочку і постановила долі снідати. Василь, раніше поснідавши, не вдовольнився тим і, підійшовши до сестри, почав однімати ложку. Галя ухопилася обома руками — не пускала. Як не силкувався Василь — нічого не вдіє і, розпалившись, з усього маху ударив сестру кулаком по голові. У Галі світ у очах пішов ходором, і товстою дерев'яною ложкою увірвала вона з усії сили Василя по гуластому носі. Василь так і брязнув об землю, криконув не своїм гласом, облився, мов юшкою, кров'ю.