i c66bbbbf7dda0d4b

Олексій Богданович Крапка, колишній перший по-

ванець.

мічник обер-поліцмейстера департаменту, улюбле-

— Хре… що? — не зрозумів злодюжка. — Яке хре-

ний учень завідувача розшукового відділення, ко-

щення? Ми всі люди хрещені, закон поважаємо. —

лезького секретаря п. Георгія Михайловича Рудого

І з надією знову завів: — Відпустіть, дя-я-я-ядечку

(до слова, засновника науково-технічного підходу

Олексію Богдановичу, не загубіть душу святу!

в боротьбі зі злочинним світом), а нині — околоточ-

— Те, що ви, антихристове плем’я, хресним знамен-

ний наглядач і невдаха тридцяти двох років, знову по-

ням прикриваєтесь, то мені не в новину. Я про інше: клав свої довгі ноги на ящик, насунув капелюха на

крес-лен-ня! Малюнки такі, на папері. Вони вашому

чоло і поринув у медитацію…

братові не потрібні. Якщо ваші тут хазяйнували —

* * *

прошу лише повернути. По-доброму.

— Креслення? — розгубився самоварник, чоло на-

…Що не кажіть, а військові оркестри — видовище

пружив: — Про це треба питати в тих, хто панкує. А ми

урочисте і навіть зворушливе.

люди прості, нам те креслення ні до чого. Але якщо

А якщо грають на набережній Дніпра та ще й перед

вам потрібно — землю урию!

відплиттям судна, то душа починає злітати над хвиля-

— Уриєш, не сумнівайся, — кивнув страшний чо-

ми разом із чайками!

ловік. — А завтра увечері скажеш, хто тут порядок на-

Військовий капельмейстер, сам схожий на чайку,

водив, ваші чи заброди.

змахує крилами і викликає зливу звуків із золотих

— Наші вже третій тиждень на підсосі сидять, —

тромбонів і сурм, а звуки такі, що самі рвуться в не-

тяжко зітхнув самоварник. — Можете самі пересвід-

бо, здіймають над бруківкою дерев’яний настил ра-

читись: у кнайпі на Сінному покотом лежать. Усі як

зом із небесним музичним військом.

один. Зуб даю: не наші то були.

Позаду оркестру — Дніпрові схили, не зелені, а бі-

— Ну ось про це ти мені і розкажеш. Завтра.

лі від цвіту.

38

39

Попереду — спалахують відблисками хвилі, не си-

Червоний килим стелиться від корми аж до бру-

ні, а з золотавими і срібними загравами.

ківки — пані та панове з авто та екіпажів вихо-

Посередині, у спалахах звуків і заграв, стоїть трипа-

дять метрів за тридцять від трапу, щоб усі їх побачи-

лубний білий пароплав «Цариця Дніпра», котрий гострі

ти змогли.

на язики репортери вже охрестили «монстром», піддав-

Клацають і димлять триногі фотокамери, лякають

ши критиці намагання міської влади вдихнути життя

голубів. Діти з батьками чи боннами — в матроських

в розвиток парового та ще й «круїзного» судноплавства.

костюмчиках.

Але нехай балакають газетярі, а відремонтова-

Сновигають продавці марципанів, квіткарки, самі

ний — саме під «круїзний»! — пароплав відпливає за

схожі на букети (спеціально переодягали в костюми

годину. І поважних гостей на нім — хоч греблю гати.

епохи Катерини Великої!), квіти на килим кидають.

Щоправда, не знають репортери, що високі гості —

А з палуби усю цю веселу карусель двоє кіношни-

а є серед них і дипломати, і купці першої гільдії, і вся

ків у шкіряному вбранні «на фільму» знімають.

світська богема з усіх куточків імперії — квитки не

Усе як годиться, все солідно!

купували.

Пані та панове кофієм пригощаються за білими сто-

А на запрошення Київського судноплавства — без-

ликами. А вже як оркестр той душу рве з тлінних тіл!

коштовно провести «п’ять пречудових днів» — відгук-

Свято!

нулися залюбки.

Але не для всіх…

І хоч витрати для компанії великі, а сенс у тому є: як-

Принаймні для Мусі остання доба — мука пекель-

що перший круїз удасться на славу — на другий від-

на. Мало того що годин зо двадцять не роздягалася, бою не буде. І вже за великі кошти.

їдучи в спекотному потязі, так іще й, як виявилося, Тому каюти першого класу червоним оксамитом

квитків на «Царицю Дніпра» немає і не буде!

оббиті, палуби — білі, циганський хор та балет на й-

На касі про це свідчить красномовний напис. Сер-

няті, офіціанти — з кращих ресторацій. Навіть цируль-

дешна жіночка, що визирнула на стук з віконця, так

ня є, зал для показу сінема, салони для гри в карти

і сказала: «Тільки за особистими запрошеннями!» І ві-

і танців, посуд — з Китаю, напої — французькі, ко-

концем — клац!

ров’ячих туш в льодовні — мов дерев у лісі.

От і сидить тепер Муся на своїй валізі зовсім без

Набережну теж довелося добряче підрихтувати. Тут

сил. Споглядає, як по червоному килиму щасливці

і буфет просто неба, і ятки з квасом, і народні май стри, проходять. На ній щільно застебнута блузка з висо-

що вчать усіх бажаючих глечики ліпити. Па нянки смі-

ким коміром, уже не біла, а сіра, під капелюшком-ка-

ються, підштовхують ніжками гончарне коло, ручки бі-

напе голова непристойно свербить від спеки, чере-

лі в глину занурюють — одне задоволення ди витися!

вички запилюжені, мов у вуличної торговки. Нікому

Оркестр грає несамовито, купа роззяв, що вий шли

тут Муся не потрібна. Сидить, піт з чола непомітно

подивитися на відплиття, купують карамельних півників.

витирає.

40

41

Звісно, не помічає, як за круглою афішею-діжкою хо-

— Я що, на клоуна схожа? — запитала грізно і з пе-

вається її невідомий «супровідник», який усі ці двадцять

реможним виглядом вийняла з пухнастого ридикю-