Гробниця

Констант винайняв кімнату на вузенькій вуличці в готелі «Бастід Сен-Лу». Потім, відіславши свого служника виконувати нудне й монотонне заняття — обходити кожен готель і пансіон та розпитувати про Анатоля й Леоні Верньє, показуючи при цьому фото, поцуплене з квартири на Рю де Берлін, він негайно вирушив пішки до старого міста, до старої цитаделі, що стояла на протилежному боці річки Од.

Попри свою ненависть до Верньє, Констант не міг не відчувати захвату й поваги до нього — так майстерно його суперник замітав сліди. Водночас він сподівався, що, вдало сховавшись, Верньє рано чи пізно втратить пильність, відчує самовпевненість і, як наслідок, утне якусь дурницю. Констант щедро заплатив консьєржці на Рю де Берлін, щоб вона тримала його в курсі будь-якої кореспонденції, що надходитиме на ту адресу, бо потреба для Верньє залишатися непоміченим означала також, що він іще довго перебуватиме в невіданні про смерть своєї матері. Думка про те, що паризьке кільце довкола Верньє поступово звужується, а він про це й не здогадується, приносила Константові величезну насолоду.

По містку Пон В’є він перейшов на протилежний берег річки. Далеко внизу шуміла Од, пінячись коло берегів і стрибаючи через валуни, водорості, що де-не-де позбивалися докупи. Рівень води був високий. Констант поправив рукавички, намагаючись полегшити біль від невеличкого нариву, що утворився між другим і третім пальцями лівиці.

Каркасом дуже змінився відтоді, як Констант востаннє був у Сіте. Незважаючи на несприятливу погоду, скрізь виднілися всілякі вуличні артисти, а чоловіки з рекламними щитами на грудях та спині роздавали туристичні буклети буквально на кожному розі. Він недбало передивився крикливу брошурку, ковзнувши очима по рекламі марсельського мила, винних льохів Мішлена, велосипедів і пансіонів. Самі тексти були сумішшю скромного самозвеличення та переписаної під чиїсь інтереси місцевої історії. Зіжмакавши брошурку в руці, він з огидою кинув її додолу.

Констант гидував Каркасоном і мав на те вагомі підстави. Тридцять років тому рідний дядько повів його в нетрі Сіте. Він ходив поміж руїнами й бачив брудних городян, що жили за занедбаними напіврозваленими стінами. Пізніше того самого дня він, напившись сливовиці й обкурившись опіумом, уперше в житті — з благословення свого дядька — скористався послугами повії. Це сталось у кімнаті з червоними шпалерами над баром на Пляс д’Арм.

Тепер же цей дядько перебував на примусовому лікуванні в Ламалу-ле-Бен. Сифілітичний та божевільний, він гадав, що лікарі висмоктують через ніс його мозок. Констант не відвідував його. Він не хотів бачити, як і на ньому може з часом відбитися ця хвороба.

Вона була першою, кого вбив Констант. Це було ненавмисне, і той нещасний випадок став для нього потрясінням. Не тому, що він позбавив людину життя, а тому, наскільки легкою справою це виявилось. Рука на горлі, нервове збудження від страху в очах дівчини, котра збагнула, що насильство підчас любощів було лише прелюдією до насильства набагато страшнішого.

Якби не тугий гаманець дядька та зв’язки в мерії, на Константа чекала б або каторга, або гільйотина. Натомість їм лише довелося виїхати — швидко й без зайвого розголосу.

Цей випадок навчив його багатьом речам, і не в останню чергу тому, що гроші можуть переписати минуле й переробити потрібним чином кінець будь-якої історії. Коли йдеться про золото, то такі речі, як «факти» перестають існувати. І цей урок Констант засвоїв дуже добре. Усе життя він прив’язував до себе і друзів, і ворогів — різними зобов’язаннями, боргами, а коли це не спрацьовувало, то й залякуванням. І лише за кілька років до нього прийшло усвідомлення, що за всі уроки треба платити. Та дівчина нарешті помстилася йому. Вона «нагородила» його хворобою, котра зараз поволі висмоктувала життя з його дядька й невдовзі висмоктуватиме й із нього. І Констант нічого не міг тій шльондрі вдіяти, бо вона була в іншому світі — далеко за межами його досяжності. Проте свою лють на неї Констант виміщав на інших.

Сходячи з мосту, він знову згадав те задоволення, що його мав від убивства Маргарита Верньє. Хвиля збудження накотилася на нього. Хоч ненадовго, але вона стерла з його пам’яті те приниження, якого він зазнав від її сина. Простий факт залишався фактом: навіть після стількох нещасних, котрі пройшли через його криваві й брудні руки, він іще раз пересвідчився, що чим вродливішою є жінка, тим приємніше нею оволодівати. Це робило справу вартою.

Збуджений понад міру спогадами про ті незабутні години, які він провів у квартирі на Рю де Берлін з Маргаритою, Констант розстебнув комірець. Йому в ніздрі вдарив запаморочливий запах крові та страху, завади притаманний таким стосункам. Він стиснув кулаки, пригадавши солодке відчуття її опору, неслухняну пружність її шкіри.