Гробниця

Проте потім підчас їхньої розмови Хол прохопився, що дівчина, про яку йшлося, була письменницею, і це змусило Джуліана насторожитись і замислитися. Зважаючи на поведінку племінника впродовж останніх чотирьох тижнів, він не відкидав тієї думки, що хлопець спробує зацікавити журналістку історією про загибель свого батька — просто так або на злість дядькові.

Джуліан перевірив реєстраційну книгу й пересвідчився, що ця дівчина була американкою, що звали її Мередіт Мартін і що вселилася вона до п’ятниці. Він не знав, була вона знайома з Холом чи ні; може, племінник просто хотів скористатися можливістю поплакатись комусь у жилетку. Хоч так, хоч сяк, а Джуліан не міг допустити, щоб Хол використав цю дівчину для того, щоб здійняти серйозну бучу. Ще бракувало йому, щоб його плани були зруйновані плітками й туманними натяками!

Джуліан піднявся службовими сходами, пройшов коридором і за допомогою дубліката ключа проник до номера Мередіт. Він зробив кілька поляроїдних знімків, щоб потім надати кімнаті попереднього вигляду, і став обшукувати кімнату, почавши з нічного столика. Джуліан швидко понишпорив у шухлядах, але не знайшов там нічого цікавого, окрім двох авіаквитків — один з Тулузи до аеропорту Орлі в Парижі, а другий — зворотний квиток до Сполучених Штатів на одинадцяте листопада.

Потім він перейшов до бюрка. Переносний комп’ютер був увімкнений у мережу. Він підняв кришку й завантажив його. Це було легко зробити, бо операційна система не мала пароля, й американка послуговувалась готельним бездротовим доступом.

За десять хвилин Джуліан передивився її електронну пошту — нудні побутові дрібниці, нічого цікавого для нього, — перевірив сайти, на які вона нещодавно заходила, й відкрив кілька збережених файлів. Ніщо з переглянутого не свідчило про те, що ця дівчина — журналістка, котра приїхала рознюхати якусь сенсацію. То була, головним чином, місцева історія. Були там також нотатки про дослідження в Англії, а потім пішли зовсім нецікаві речі — адреси, дати, імена, які стосувалися, здебільшого, Парижа.

Потім Джуліан почав відкривати файли з фотографіями й переглядати їх у хронологічному порядку. Кілька перших знімків були зроблені в Лондоні. Потім ішли файли з паризькими фото — вуличні сцени, знамениті місця, навіть табличка з годинами роботи парку Монсо.

Остання група файлів мала назву «Ре-ле-Бен». Він відкрив її та почав передивлятися знімки. І Вони його збентежили. Серед них було кілька фото берега річки з північного в’їзду до містечка, зокрема — місток і тунель, причому саме того місця, де автомобіль Сеймура злетів з дороги.

Там були ще світлини цвинтаря позаду церкви. Джуліан визначив точний час одного знімку, зробленого з критого церковного ґанку в напрямку Пляс де Дьо Рен. Він схрестив руки за головою. У нижньому правому кутку фотографії він побачив частину скатертини, на якій лежала книга співчуттів.

Джуліан насупився. Мередіт Мартін була в Рен-ле-Бені минулого вечора та знімала похорон і місто.

Чому?

Скопіювавши ці фото на свою флешку, він спробував вигадати для них якесь безневинне пояснення, але не зміг.

Лоуреис вимкнув комп’ютер і закрив його, залишивши все точнісінько так, як і було, а потім перейшов до гардероба. Зробивши ще кілька поляроїдних знімків, він методично обшукав кожну кишеню, стос футболок і взуття — і нічого цікавого не надибав.

На дні гардероба, під чоботями й туфлями на високих підборах, лежала м’яка дорожня сумка. Присівши навпочіпки, Джуліан розстебнув застібку-блискавку й зазирнув у головне відділення. Воно було порожнім — за винятком двох шкарпеток і намиста в жорсткій упаковці. Він помацав у всіх закутках, але не знайшов нічого. Після цього Джуліан почав обдивлятися бокові зовнішні кишені. Великі симетричні відділення з обох протилежних кінців виявились порожніми, і він перейшов до трьох менших кишень по обидва боки сумки. Потім Джуліан підняв її, перевернув і потрусив. Вона виявилась досить важкою. Засунувши руку всередину, він потягнув за картонну прокладку на дні. Почувся звук, з яким розкривається застібка-липучка, прокладка відстала, і під нею виявилося ще одне відділення. Засунувши в нього руку, Джуліан витяг звідти квадратний пакунок, замотаний у чорний шовк. Великим і вказівним пальцями він розгорнув його з чотирьох боків.

І закляк на місці. На нього дивилось обличчя Справедливості.

На мить йому здалося, що в нього галюцинації, але потім він здогадався, що то лише ще одна колода карт. Джуліан розклав їх віялом і двічі переглянув.

Друковані, ламіновані — то не були оригінальні карти Буска. Соромно з його боку й непробачно, що він їх переплутав, хоча б і на секунду.

Він постояв, затиснувши колоду в руці, а потім став лихоманково перебирати карти — а раптом там є щось інше, відмінне від оригіналу?

Утім, нічого відмінного в цій колоді не виявилось. Вона була точнісінько такою, як і та, що зберігалась у його кабінеті в сейфі. Такі самі написи, такі самі зображення.