Гробниця

— Мосьє, як приємно бачити вас ізнову! А ми вже були подумали, що вас призначили на закордонну посаду.

Жорж страшенно знітився та явно не знав, що сказати. Який же він простодушний, — подумала Маргарита, хоча не можна було сказати, що ця його риса була їй не до вподоби. Жорж мав кращі манери й був щедріший та відвертіший за більшість тих чоловіків, яких їй довелося знати раніше.

— У цьому повністю моя провина, — відповіла вона, кинувши на хазяїна грайливий поглядз-під своїх довгих він. — Бо це я тримала його при собі.

Власник ресторану розсміявся й клацнув пальцями. Поки гардеробник брав у Маргарити плащ, а в Жоржа — палицю, чоловіки обмінялися милощами, поговоривши про погоду та ситуацію в Алжирі. Вони обговорили також свіжі чутки про антипрусську демонстрацію. Маргарита ж на мить відволіклася й дала волю своїм думкам. Озирнувшись, вона помітила знаменитий стіл-вітрину з першокласними фруктами. Звісно, полуниці вже відійшли, та й узагалі, Жорж не любив засиджуватися допізна, тож навряд чи він схоче залишитись до того часу, коли подаватимуть десерт.

І непомітно для чоловіків, які завершували свою бесіду, Маргарита розчаровано зітхнула. Попри те, що всі столи довкола них були зайняті, в атмосфері ресторану відчувалися спокій і затишний комфорт. Її син не пішов би до «Вуазену», вважаючи його надто старомодним і нудним, але їй рідко доводилося бувати в таких закладах, і тому вона, зазирнувши сюди, визнала цей ресторан просто чарівним і милим. Він був цілком сумірним із тими безпекою та спокоєм, що їх вона знайшла під покровительством генерала Дюпона.

Скінчивши розмову, господар підніс руку. До них підійшов метр і провів Жоржа та Маргариту крізь освітлене свічками приміщення до спеціального столика в ніші. Недосяжний поглядам решти відвідувачів, він розташовувався також досить далеко від обертальних дверей, які вели на кухню. Маргарита помітила, що метр аж упрів, і його верхня губа блищала від поту під коротко підстриженими вусиками. Цікаво, чим же насправді займається Жорж у міністерстві закордонних справ, що його думка та добре ставлення важать так багато? — подумала вона.

— Мосьє, мадам, може, для початку аперитив? — спитав офіціант.

Жорж поглянув через столик на Маргариту.

— Шампанського?

— Так, це було б чудово.

— Тоді пляшку «Кристалу»[3], —ледь не пошепки сказав Жорж, прихилившись до офіціанта, наче не хотів обтяжувати Маргариту знанням такої дрібної та незначущої деталі, як те, що він замовив найкраще шампанське в цьому закладі.

Щойно метр пішов, Маргарита виставила ногу й торкнулася під столом ноги Жоржа. Мить — і вона із задоволенням побачила, як той сіпнувся та збуджено завовтузився в кріслі.

— Ну, Маргарито, припини, — запротестував генерал, але його протест був явно нерішучим, і в ньому чулося вагання.

Скинувши взуття, жінка знову легенько притулила ногу до його ноги й відчула складку брюк крізь тоненьку, як павутина, панчоху.

— У їхньому льосі — найкращі червоні вина в Парижі, — хрипко сказав генерал, наче бажаючи прокашлятися. — Бургундські, бордоські — усі впорядковані за роками виробництва; спочатку вина з відомих гуралень, потім — решта в належному порядку, і так — аж до ординарних вин для простолюдинів.

Маргарита не любила червоних вин, від яких у неї страшенно боліла голова, але зараз вона була налаштована пити все, що замовить для неї Дюпон.

— Ти такий кмітливий, Жорже, — мовила вона із вдячністю в голосі. І, озирнувшись довкола, додала: — Молодець, що знайшов нам столик. Для середи тут сьогодні дуже людно.

— Просто треба знати, до кого звертатися, — відповів генерал, хоча Маргарита й помітила, що він був явно втішений її лестощами. — А ти хіба бувала тут раніше?

Вона похитала головою. Педантичний та прискіпливий Жорж мав схильність збирати докупи факти й аналізувати їх, полюбляючи хизуватися своїми знаннями. Звісно, як справжня парижанка, Маргарита знала історію ресторану «Вуазен», але воліла вдавати з себе необізнану. Підчас трагічних місяців Паризької комуни цей ресторан став свідком найжорстокіших сутичок між комунарами й урядовими військами. Там, де зараз була стоянка фіакрів і двоколок, ідо відвозили відвідувачів з одного краю Парижа до іншого, двадцять років тому вивищувалися барикади: залізні ліжка, перекинуті дерев’яні вози, піддони та снарядні й патронні ящики. Маргарита, разом зі своїм чоловіком — її прекрасним, героїчним Лео, — теж билася колись на цих барикадах. То була коротка славетна мить, коли вони об’єдналися проти правлячого класу.

— Коли Луї-Наполеон зазнав ганебної поразки в битві під Седаном, — із присвистом видихнув Жорж, — пруссаки рушили маршем на Париж.

— Так, — пробурмотіла Маргарита, уже не вперше зазначивши, що генерал, напевне, вважає її молодшою, аніж вона є, бо розповідає про речі, безпосередньою очевидицею яких вона була.