Джерела

- Вiтаю тебе, лiкарю недуг людських, - голосно промовив вiн, i двi дiвчини в бiлих халатах одразу ж озирнулися.

- Все блазнюєш, - тихо буркнув Трофиновський.

- Ого, хвороба протiкає серйознiше, нiж я гадав, - усмiхнувся Кость. - Мабуть, начальство квапить, а на твоїй дiлянцi заїло. Ну, гаразд, не бурчи, ходiмо до наших...

В квадратнiй бiлiй - дуже чистiй i дуже холоднiй - кiмнатi на них чекали чотири чоловiки, старшому з яких, як визначив Трофиновський, не виповнилося й тридцяти п'яти.

- Я передав їм нашу розмову, - сказав Кость, i двоє з чотирьох ствердно хитнули головою.

- Ми тут порадилися i дiйшли висновку, що йдеться про застосування промiння або хвиль, - озвався товстуватий, низенький молодик у черевиках на високих каблуках. - Але невiдомо, що це за прилад. Це мiг бути генератор повного поля, що дiє на психiку людини i через неї впливає на весь органiзм. Можливо, вiн дiяв безпосередньо на нервову систему, керував бiотоками. Не виключена й променева дiя на окремi дiлянки, i гiпноз, зрештою. Наприклад, гiпнотизер пiд час сеансу мiг примусити пацiєнта прийняти якийсь препарат i забути про це.

- Не схоже, - заперечив широкоплечий здоровань у модному триколiрному светрi. - Не могли всi потерпiлi пiддатися гiпнозу однаково.

- Зупинимося поки що на перших двох, - примирливо сказав третiй, вусатий i такий випещений, мовби регулярно купався в парному молоцi. Вiн спитав у Трофиновського: - Не з'ясували, скiльки часу продовжувався сеанс "лiкування" i як довго зберiгалися наслiдки його дiї?

- А ви певнi, що дiя була тимчасовою? - зацiкавився Трофиновський.

- Щоб вона була постiйною, треба вплинути на гени. Випромiнювання має бути досить сильним, до того ж - направленим. Вiдомi нам описи i габарити апарата при сучасному рiвнi технiки не дають пiдстав для подiбних припущень, - вiдповiв вусатий. Обачнiсть його вiдповiдi викликала у Трофиновського слабку посмiшку.

- Отже, вiн мiг передбачати, що дiя скоро закiнчиться, i спостерiгав за... - Здоровань дещо знiтився, i речення за нього закiнчив вусатий:

- ...Пiддослiдним... якщо, звичайно, припустити, що вiн спецiалiст...

Слово "спецiалiст" в його вустах пролунало особливо вагомо i шанобливо...

IX

Знову вона грає проти мене крапленими картами. Час би вже звикнути, але ж - нi. Прикро. В таких випадках легковiрнi кажуть: "Душа розтривожена". А я скажу: стан напруженостi. Збудженi дiлянки мозку передають сигнали по нервах, змiнюють режим роботи пiдшлункової залози, викликають спазми шлунку i сильне кислотовидiлення. I ось уже починається слабка роздратовуюча бiль, вона охоплює все бiльшi дiлянки - i психiка пригнiчена. Прямий зв'язок замикається зворотним у кiльце - i я починаю блукати в лабiринтi химер. Здається, що виходу звiдси взагалi нема.

О, менi знайомий цей стан. Нехай вони називають його, як завгодно, - я знаю справжню назву.

I все-таки я не вiдступлю. Я знову йду на вас, ваша величнiсть Природо! Скiльки б ви не товкли мене обличчям в багно, я пiдведуся i йтиму вперед, поки ви не знищите мене. Так, я не належу до щасливчикiв, до гераклiв i антеїв, я звичайна людина, середньостатистична одиниця, але я розпiзнав цiну тим дарункам, що служать тiльки вашим iнтересам. Адже вони - яблука розбрату. Подiляй i владарюй - це ваш принцип. Я зрозумiв, як i для чого з'являються щасливчики - так званi таланти i генiї.

Я принесу людям найвищий дарунок, який тiльки можливий в цьому свiтi - Дарунок Справедливостi. Менi не потрiбнi нi почестi, нi багатства, нi слава - цi iграшки я залишу вашим улюбленцям. Проте, якщо люди пiдуть за мною, щоб раз i назавжди вiдновити Справедливiсть. я поведу їх, бо я знаю шлях...

X

- Добридень, Таню.

- О, професоре! Дякую, що не забули мене.

- До речi, у мене є iм'я i по-батьковi.

- Так, так, Iване Степановичу, вибачте. Як добре, що ви прийшли.

- Обов'язок лiкаря - не забувати пацiєнтiв. Як себе почуваєте?

- Прекрасно. Дякуючи вам, я можу рухатись, як всi.

- Не варто подяки. Ви добре сказали: "як всi". Бути, як всi, має стати невiд'ємним правом кожного. Заради цього не шкода й потрудитися. Чи не так?

- Так, Iване Степановичу, залишається тiльки схилити голову перед вашою скромнiстю.

- Облишмо комплiменти. Права нога болить?

- Ледь-ледь...

- В останнi днi бiль посилювався?

- Здається, але зовсiм ненадовго.

- Нога терпла?

- Терпла, але не так, як ранiше...

- Давайте перевiримо. Тут болить?

- Нi.

- А тут?

- Трохи.

- А так?

- Ой!

- Лежiть спокiйно. Вмикаю апарат...

- Професоре... вибачте, Iване Степановичу, ви знаєте, що сталося з моїм братом?

- Знаю, Таню, але нiчим не можу вас втiшити. Якщо брат вирiшив пiсля цього залишити цирк, - на те його воля...

- Мене викликали до слiдчого.

- Он як, навiть слiдство провадиться...

- Вiн запитував про вас.

- Ну, якщо вже провадиться розслiдування, то цiкавляться всiма родичами i знайомими, i навiть знайомими знайомих. Така вже в них робота.

- Але вiн розпитував про вас не як про знайомого...

- А для вас, Таню, я просто знайомий?

- Що ви, Iване Степановичу, ви для мене рiдна людина, рятiвник. Якби не ви... Якби ви тiльки могли знати, як я вдячна вам.