Джерела

Оббитi чорним дерматином дверi повiльно вiдчинилися, i слiдчий побачив перед собою високого широкоплечого чоловiка з великим м'ясистим обличчям, густими, насупленими бровами, що сходилися до орлиного носа.

- Я до вас ненадовго.

- Якщо ненадовго... А я вас щось не пригадую... - Чоловiк все ще загороджував прохiд.

Трофиновський показав посвiдчення, i тодi Яцюк вiдiйшов убiк.

- Проходьте, сусiд зi своїми скаргами уже й до вас добрався?

- Добрався, - зiтхнув слiдчий, проходячи за Яцюком до великої кiмнати, умебльованої просто i зручно. На письмовому столi знаходився якийсь розiбраний апарат. Тьмяно поблискували схеми i рiзнокольоровi дротинки.

- Ось магнiтолу взявся лагодити, - кивнув на апарат Яцюк. Зламалася.

Трофиновський пiдiйшов до апарата ближче. На магнiтолу не схоже.

- Я її трохи вдосконалив, - тiєї ж митi вiдгукнувся на його думки господар квартири. - Додав механiзм пошуку i прискореної перемотки...

- Цiкаво, - погодився слiдчий. - Красива машинка, зручна. Добре, коли на всьому цьому розумiєшся. А у мене з технiкою негаразд...

- А ще краще, якщо технiка не виходить з ладу, - злегка усмiхнувся вдоволений Яцюк. - Думаю поставити тут ще один дiод, - коротким товстим пальцем вiн тицьнув у схему.

Трофиновський про всяк випадок схвально кивнув головою i, обiйшовши апарат, глянув на шкалу.

- Чотири дiапазони...

- Було три. УКХ прилаштував, стерео з нього записую.

- Цiкава картинка, - сказав Трофиновський, зупиняючись бiля стiни i розглядаючи пiдпис художника.

- Репродукцiя з картини одного мого знайомого. Талановитий художник. Пiсля смертi це помiтили всi. - В останнiй фразi чулася гiрка iронiя.

- Степура... - вголос прочитав Трофиновський. - Так ви знали його?

- Знав. Сергiй Степура. Навiть дуже близько знав, - все з тiєю ж гiркою iронiєю промовив Яцюк, i його темнi очi задивилися вдалину. - Навiть побилися одного разу.

- Що було приводом?

- Спитайте - хто? I вiдповiдайте: хто найчастiше служить приводом для бiйки серед молодих хлопцiв? Вiдомо хто, - дiвчина. Давно це було...

- Ви неодруженi?

- Нi, залишився нежонатим. Мiж iншим, з вини тiєї ж дiвчини... Ось як буває...

- А Степуру давно бачили?

Яцюк усiм корпусом рвучко повернувся до слiдчого:

- Ви заради нього прийшли?

- Так, - пiдтвердив Трофиновський. - У вас нема здогадок, що могло послужити причиною...

- ...Його самогубства? - закiнчив фразу Яцюк. - Багато думав над цим... Ось бачите, репродукцiю купив. Звичайно, вона не вiдповiсть... хоча, може, й зберiгає якiсь слiди... В речах, кажуть, вiдбиваються бiотоки їхнiх творцiв. Проявити б. Ну, та це поки що фантастика...

- Поки що?

- А в майбутньому - подивимось. Менi говорили, що вiн останнiм часом став писати значно гiрше. Виписався, чи що?.. Адже не бачилися ми, вважай, рокiв шiсть, хоча в одному мiстi жили... Що я тепер про нього знаю? Ось тiльки шкода його, дуже шкода...

- До побачення, - мовив Трофиновський. - Ось мiй телефон. Якщо згадаєте що-небудь...

- Звичайно, обов'язково зателефоную. Вибачте, що нiчим не мiг допомогти.

- Дякую за бесiду, - нахилив голову Трофиновський i подумав: "А ти не все сказав, що знаєш. Говорив, загалом, про iнших, майже нiчого - про себе. Випадково?"

Трофиновський повiльно йшов вулицею, обмiрковуючи план подальшого розслiдування, повторював у пам'ятi всi деталi розмови, що тiльки-но вiдбулася. I раптом йому пригадуються власнi вiршi: "Зi схилом напiвзiгнутi дороги, машини вдалину..." Почекай, - каже вiн собi, - чому "зi схилом"? Погано, прозаїчно. "Мов луки, напiвзiгнутi дороги..." Так, це краще. В цi години "пiк" дороги напруженi, порiвняння пiдходить. А як далi? "Воїн на посту". Трафаретно. - Але слова "на посту" викликають у нього якiсь асоцiацiї: - Ага, я ж зняв пости бiля квартири балерини Борисенко, Марчука та його сестри. Негайно вiдновити, негайно!"

XIX

Знову осiчка. Таня не розповiдає, але я вiдчуваю: вона менi бiльше не довiряє. А я ж гадав, сподiвався, що ця нiжна дiвчина подарована менi долею, її величнiсть Природа iнодi викидає, такi жарти для рiзноманiтностi.

Скiльки себе пам'ятаю, нiколи не користувався успiхом у дiвчат. А був нiбито не гiрший за iнших: не красень, але й не потвора, не високий, але й не низький, в чемпiони не вибився, але i слабаком нiколи не вважався. Вiдмiнником був тiльки в перших трьох класах, зате в двiєчниках нiколи не ходив, одягався завжди модно, - якщо у всiх черевики на "змiйках", то у мене теж...