Бот

Макака почервонів і труснув головою, подумавши, що збирався казати інше.

— Ти бачиш те ж саме, що й я? — хутко виправився він. — Мігелю… вони… бляха-муха, вони всі однакові?

— Так, шефе…

Відповіді пігмей не почув. Бот, на якого він направляв смертоносний «Маґнум» вистрибнув убік і вперед, граційно огинаючи ствол револьвера. Опускаючись долі, він врізав бандиту ребром долоні кудись під вухо. Перед носом у Джеймі спалахнули красиві рожеві кружальця, за якими у свідомість влилась заспокійлива темрява…

LI

Джеймі очуняв аж через годину. Електронний настінний хронометр показував північ.

Чоловічок, скрикнувши, рвучко смикнувся, сів на підлозі і роззирнувся. Сподівання, що все побачене було лиш сновиддям, моментально розвіялися. Праворуч у багряній калюжі лежав застрелений ним Армандо, в кутку за дверима, обхопивши коліна руками, зіщулився настраханий Мігель, а шкіру обличчя нестерпно стягувало від засохлої крові. Ну і ще загиджені штани неприємно липнули до задниці, краще за решту вертаючи Джеймі до реальності.

— Де недоноски? — пискнув карлик. — Де вони?

— Пішли… — мляво відгукнувся Мігель.

— Якого хріна ти привів цих біломордих бичків до мене?! Хто вони такі?! — до Макаки врешті дійшло, що він дивом уцілів. Страх відступив, на його місце сповзалися гнів і покривджена гординя. Йому потрібно було зірвати на комусь злість.

— Я нікого не приводив, — повторив жебрак. Промовляв він ліниво й тягуче, наче був під кайфом. — Виродки самі притягли мене сюди.

Раптом Джеймі помітив купу зіжмаканих купюр, що валялись на підлозі неподалік від його ніг. Чималенька кучугура, в якій були чилійські песо, американські долари і євро. Судячи по загальному об’єму, щонайменше кілька тисяч у доларовому еквіваленті.

— А це що таке?

Він підсунувся ближче і згріб банкноти. Під ними лежав зірваний зі стіни календар, на якому чорним маркером було обведено четвер, 20 серпня.

— Оплата, — Мігель звів голову. Погляд був порожнім.

Макака тільки клацнув щелепою, але нічого не відповів.

— Вони просили нагадати, що їм потрібний альдостерон, — жебрак наморщив лоба, наче говорив через силу: — Аль-до-сте-рон. Це не наркотик, а гормон. Вони так сказали… І ще тридцять дев’ять протигазів… До четверга. У четвер увечері вони повернуться…

Джеймі Макака зловив себе на тому, що, висолопивши від старання язика, записує незрозумілі слова на тильній стороні календаря. Потому він покосився на годинник — 00:08. Вирішивши, що ще не пізно, кинувся геть з веранди.

Вже в проході липка незручність у кормовому відсіку настійно нагадала про себе. Джеймі вилаявся, побіг у спальню, скинув штани та спіднє, нашвидку підтерся портьєрою (найперше, що потрапило під руку) і вскочив у чисті шорти. Пробігаючи веранду, він раптом побачив у дзеркалі, що на його лобі щось написано маркером. Присунувшись ближче, Джеймі ознайомився з хімічною формулою альдостерону: C21H28O5.

— От паскуди, — тремтячи від безсилої злості, прошипів Макака. Зібрав з підлоги гроші і заштовхав за пазуху.

За кілька секунд коротун опинився на вулиці.

LII

«Господи, Ти якийсь дуже дивний чувак», — обурювався Джеймі Макака, відтираючи слиною пописаного лоба.

Маленький чилієць давно дійшов до такого висновку. Він не вперше звертався до Бога з проханнями і щоразу в найкоротший термін отримував те, що хотів. Ледь не на тарілочці. Але… завше вигулькувало якесь «але» і перевертало все з ніг на голову. От і цього разу він попрохав лиш повернути йому бізнес, підкинути кількох щедрих клієнтів… І що? Клієнти — розтуди його! — не забарилися, такі щедрі, що далі вже нікуди, от тільки Джеймі багато чого віддав би, аби їх в очі не бачити.

Про друге бажання карлик не хотів згадувати. Покакав він нівроку, що там казати. Наступного разу не завадило б випрохати трохи часу, щоби стягнути штани…

Крокуючи темними вуличками Токопійї до будинку Каберри, мексиканця-нелегала, який за гроші міг дістати будь-яку річ в межах Американського континенту, Джеймі спершу надумав попросити у Бога, щоб у Каберри десь у потайнику завалялось півсотні добротних протигазів. Але тут-таки спохопився, стримав сам себе і вголос поклявся більше ніколи не звертатися до Господа. Нізащо! Ні за яких умов! Надто Він підозрілий та непевний чувак.

Діставшись потрібного будинку на тісній вуличці неподалік центру, Джеймі голосно постукав у двері. Каберра був удома і не спав: з вікон крізь штори лилось жовтувате світло і пробивалась музика. Якась попса. Мексиканці звихнуті на попсі.

Пройшло хвилин п’ять, перш ніж двері розчахнулися. На Джеймі, мов теплі океанські хвилі, наринули алкогольні випари, розпусний жіночий сміх та шпаркий запах драпу. У коридорі, злегка похитуючись з боку в бік, кліпав обкуреними очиськами Каберра.

— Hóla, mexicano[78], — булькнув Макака.