Бот

— Ви не могли скомпілювати код, не вставивши його у тіло основної програми, — розвивав думку хлопець. — Я писав лише розрізнені шматки, причому не DLL-бібліотеки[26], а окремі класи та процедури. Це значить, створений код потрібно було доопрацьовувати… ну, підганяти під основний ігровий модуль.

— Авжеж. З цим упорались наші програмісти. І в чому справа?

— Мені доведеться розбиратися в їхніх виправленнях, потім шпортатися у вашому коді і дивитися, як він співвідноситься з моїм. Справа в тому, що рішення вашої проблеми може й не існувати… не існувати взагалі.

Лице чилійця і далі лишалося інертним, проте пальці правої руки нервово теребили запонку на лівому рукаві.

— Рішення існує, — заявив Штаєрман. — Особисто я не маю сумнівів. Тому що на перших порах усе працювало дуже добре.

— А потім почало працювати погано? — саркастично хмикнув Тимур. Код програми — це не металева болванка, що може стертися чи спрацюватися. Він або функціонує, або ні.

— Я не сказав «погано». Я сказав «не так, як треба».

Останній вислів мав би насторожити програмера. Проте цифра у 160 000 USD просто висадила йому мізки. Витримавши паузу, хлопець проказав:

— Добре… Я подумаю, — у скронях гуло, наче його огріли сковорідкою.

— Відповідь потрібна до завтрашнього ранку, — ще раз засвідчив ультиматум Оскар.

«Їм таки справді припекло», — подумки відзначив Тимур.

— Ввечері я зателефоную до Дмитра Віталійовича і повідомлю своє рішення.

— Чудово. Я чекатиму, — холодно процідив чилієць.

Тимур підвівся.

— Ти точно цього хочеш? — Пузатий перейшов на українську. — Готовий скасувати весілля? Я б тобі яйця відрізав на місці нареченої.

— Я не знаю, — знизав плечима програміст. Тимур був збентежений. У голові клекотало, мов у казані. — Така сума… Треба все обмізкувати.

Виходячи з кабінету, хлопець востаннє зиркнув на директора. Пузатий зрозумів усе без слів і ствердно кивнув.

— Не переймайся, — чітко вимовив він, — я негайно віддам розпорядження. Дівчата з юридичного відділу передивляться контракт, і якщо там є хоч один пункт, через який вони можуть тебе дрюкнути або не заплатити бабки, я пошлю цього нахабу в дупу.

— Дякую.

— А тепер шуруй звідціля. І думай. Але ні, краще не думай, а порадься з майбутньою дружиною. Затямив, салабоне?

— Так, шефе.

І Тимур причинив за собою двері.

IX

Розмова затяглася. Коли Тимур простував повз столи колег до свого робочого місця, співробітники зацікавлено озиралися.

— Ну що там? — чухаючись від нетерпіння, випалив Ярик. — Тебе катували? Ти щось сказав?

Тимур з розгону хляпнувся в крісло і звичним рухом розкошлав волосся.

— Мабуть, світить відрядження…

— Куди?

— Ще не певен. Можливо, до Чилі.

Ярик присвиснув.

— Ого… А фіглі аж туди?

— Я й сам не знаю, — відмахнувся Тимур.

— І на довго?

— Місяців на два.

Ярослав присвиснув удруге і цього разу значно голосніше.

— А що скаже твоя Аліна? Ви ж… — розкрив рота колега, проте Тимур блискавично заглушив чергове дурнувате питання. Не піднімаючи голови від монітора, він вистромив вказівний палець і тицьнув ним під самий писок Ярослава:

— Чувак, зникни.

— Все, все. Я ж нічого. Я зрозумів… — забурчав Ярик, скорчивши страждальницьку міну. — Просто… мені направду цікаво.

Тимур тим часом відкрив веб-браузер. У пошуковому рядку ввів слова «NGF Lab» і запустив пошук. Жодних путніх результатів. Затим стер слово «Lab» і повторив пошук удруге, з приглушеним роздратуванням бухнувши пальцем по клавіші «Enter». Браузер видав сонмище посилань на якийсь Nerve Growth Factor (фактор росту нервів — протеїн, що важливий для росту, підтримки та виживання конкретних цільових нейронів… бла-бла-бла), National Golf Foundation (Національна фундація гольфу) та безліч іншої дурні, що не мала стосунку до програмування чи комп’ютерних ігор.

Абревіатура «NGF» розшифровувалась якось інакше. І Тимур пошкодував, що не запитав відразу. Бо це мало значення.

X

По дорозі додому, штовхаючись у пробках на старенькому «Chevrolet Lacetti», Тимур хмурив брови і думав про те, як зустріне звістку про перенесення весілля його наречена. Аліна була нормальною дівчиною. Нормальною в тому розумінні, що за десять років знайомства Тимур не чув і не бачив, щоб вона влаштовувала скандали чи істерики. От тільки стосунки у них були не дуже нормальними.

Тимур та Аліна були однолітками. Обоє закінчували КПІ, тільки різні факультети: Тимур учився на ТЕФі (теплоенергетичному), Аліна на ФММ (факультеті менеджменту та маркетингу).