Бот

— Ніхто не вводив нанороботів навмисно, — Тимур був майже певен, що інженера не інфіковано, а тому (хоч і не мав особливого бажання розмовляти) відповідав на питання: — Боти заразили екіпаж, що віз Ємельянова з Антофагасти.

Ґрінлон звів брови, обмізковуючи інформацію.

— Це багато чого пояснює.

— Це пояснює все. Крім того, сьогодні вночі виявилося, що ця фантастична четвірка встигла заразити ще декого. От нам і довелося влаштувати інспекцію.

— Розумію, — чоловік крутонув лисою головою, пробігши очима всіх, хто знаходився у лабораторії. Відзначив, що не вистачає Ігоря, Кацуро, а також Ральфа та Ребекки. Вголос, правда, нічого не сказав.

Тимур не помилявся — Алан пройшов перевірку. Лишилося двоє: Оскар Штаєрман і Ґотто.

— Ґотто, — покликав Ріно. Гереро не зреагував. — Тягни свою нігерську гепу до того трону.

Африканець опустив руки, розвернувся і смиренно почовгав до крісла. Близькість Алана та Лаури додавала Тимуру впевненості. Можливо, надмірної впевненості.

Чорношкірий найманець безмовно опустився в крісло. Українець відвів праву руку, в якій тримав «Беретту», а ліву випростав до передпліччя Ґотто, наміряючись вкласти лівицю гереро в кайданки. В останню мить Тимур зауважив, що африканець тримає руку якось дивно — понад браслетами, не опускаючи її вниз. Наче вагається. Тимур звів очі і… пополотнів, побачивши, що перед ним уже не Ґотто. Ще секунду тому обличчя гереро було індиферентним. Очі — спокійні та стримані. А вже зараз на Тимура витріщалась знавісніла істота, чиї білки стали диявольськи чорними від набухлої крові.

Програміст спробував схопити Ґотто за передпліччя, щоби хоч одну руку прикувати до стільця. Люто рикнувши, потвора вирвалась і зацідила правою Тимуру в щелепу. Хлопець клацнув зубами і всівся на п’яту точку. Негр, звиваючись, рвонувся до правої руки, вибив з долоні «Беретту» і потягнувся до Тимурової шиї.

Забувши про Штаєрмана, Ріно направив «Ремінгтон» на свого вояку, але пальнути не ризикнув. Одним пострілом він міг порішити всіх трьох: Ґотто, Алана і Тимура.

— Алане! — верескнув програміст, кличучи американця на допомогу.

Гереро випнув задницю і навкарачки нависав над Тимуром, учепившись у борлак. На щастя, Алан хутко зорієнтувався: виставив праву ногу вперед, переніс на неї вагу тіла, затим ліву, зігнувши у коліні, відвів назад, і з усієї сили — з замахом, по-футбольному — завалив чорношкірому в пах.

Боти ботами, а основних фізіологічних принципів ніхто не відміняв. Якщо особі чоловічої статі зацідити по яйцях, реакція, як не крути, буде передбачуваною. Хай там що засіло у нього в голові.

Від удару з носа потвори чвиркнули шмарклі. Ґотто заревів. Тимур відкинув його; в ту ж мить Алан, помінявши позицію, влупив носаком черевика негру в живіт. З губатого рота порснув хрипкий кашель упереміш з кривавою слиною. Українець скочив на ноги. Удвох з американцем вони повалили Ґотто на крісло і замкнули його руки в кайданках. Заковувати ноги не намагалися: чорношкірий хвицався і несамовито гарчав.

Тимур метнувся до пульта керування «кріслом покути». Вдарив тильною стороною долоні по кнопці пуску, а тоді повернув регулятор «H field[109]» до позначки «max».

Ґотто вигнувся, заквилив і вчепився у бильця, наче через нього пропустили струм. На руках, вилицях, шиї проступив кожен м’яз. Неначе у мумії. З носа, крізь міцно зціплені зуби хлюснула кров. Сорочка порвалася, оголивши чорні груди. Шкіру на грудях рясно вкривали гнійники. Очі Ґотто випнулися і крутились незалежно одне від одного. Квиління поступово переросло у вереск, який щосекунди дужчав. Коли монотонне вищання, що струменіло з горлянки гереро, стало нестерпним, усе раптово скінчилося. Ґотто розслабився і наче здувся. Миттєву тишу в лабораторії порушувало тільки бджолине гудіння магнітних котушок.

Тимур вимкнув апарат.

— Фу, — видихнув Алан, провівши долонями по обличчю, — оце так номер.

Лаура Дюпре придуркувато кліпала і раз за разом обтирала рота пальцями.

— Подивіться, — несміливо підсуваючись до мертвого гереро, сказав Тимур.

Голова найманця набула грушоподібної форми. Лоб і скроні провалились, стоншивши верхню частину, вилиці та щелепи набухли, мовби опливли жиром. Колишні риси обличчя ледве вгадувались. З-під повік витікала кров. Тимур, долаючи відразу, торкнувся голови. Лоб прогнувся, наче був із вати, а на місці доторку лишився вдавлений слід. «Груша» чвакнула і ще більше розпухла внизу.

— Ве-е, — скривився хлопець, показавши язика, — воно драглисте… як желе.

Макітра зробилася м’якою, немов здутий футбольний м’яч.

— Що з ним сталося? — затулив рота й носа Алан.

— Під дією магнітного поля нанороботи роз’єдналися. Прорватися назовні не змогли, зате кістки черепа змололи на холодець, — пояснив Тимур.

— Уф-ф-ф… — скривився американець.

Несподівано їхню увагу відволікло надривне квакання. Всі разом (і Ріно у тому числі) повернули голови. Якраз вчасно, щоб побачити, як Штаєрман виригав прямо під себе, а тоді, полегшившись, знепритомнів і завалився, де стояв.

— Ну що ти йому скажеш, — розвів руками Хедхантер, — ідіот.