Бiлi звiрi

Я бачив кiлька трупiв солдат i цивiльних. Однi з них були пошматованi бiльше, iншi - менше, однак у кожного, наче тавро, була рана на потилицi.

Не раз я згадував свого бiдолашного маленького Гуруу, Ксанду, поєдинок з Бiдолахою i мiцно стискав зуби, щоб не закричати. Я присягався собi знайти засiб знищити бiлих звiрiв, а для цього необхiдно було вивчити їхнi звички, особливостi, проникнути в таємницю їхньої появи...

Забобонний страх i панiка швидко розкладали ополченцiв. Почастiшали випадки дезертирства. Трималися поки що тiльки гвардiйцi. З допомогою солдатiв та єгерiв пощастило знищити кiлька лiгв бiлих звiрiв. Я не змiг впевнитися в тому, що хитрiсть бiлих звiрiв дорiвнює розуму людини, зате вияснив, що розмножуються вони справдi блискавично швидко. Кожнi три тижнi самиця здатна привести сiм - десять дитинчат. Уже через кiлька днiв вони починають самостiйно полювати. Але тут я зiткнувся з незрозумiлим явищем. Усi дитинчата народжувалися крихiтними, не бiльшими за дитинчат сульгiпи, проте однi вже за п'ять днiв ставали завбiльшки як дорослi, а iншi за такий час майже не росли. Отак повiльно рiс спершу i Бiдолаха...

Що впливало на рiст бiлих звiрiв?

Якби вдалося вiдповiсти на це питання, то, можливо, вдалося б знайти i дiйовi засоби боротьби..."

Запис четвертий

"Вiд нашого загону лишилося менше, нiж десята частина. Селища провiнцiї Тупi обезлюднiли. Люди цiлими сiм'ями йшли геть, забравши з дому хто що мiг понести. Та не всiм щастило вiдiйти далеко. Якщо не бiлi звiрi, то хвороби й холод убивали їх у дорозi.

За цi днi я схуд так, що одяг висiв на менi, як на кiлку. Спав не бiльше чотирьох годин на добу. Паморочилося в головi, вогнянi кола пливли перед очима. Зате спогади рiдше терзали мене. Я весь час носив з собою флягу з настоєм нгони. Вживання цього тонiзуючого напою невблаганно вкорочувало моє життя, але тримало на ногах i давало змогу працювати.

Чотирьох крихiтних бiлих звiренят ми принесли в селище i помiстили в загородки, обнесенi з усiх сторiн сплетеними гiлками колючого чагарника лиху - єдиної рослини, якої бiлi звiрi не їли i, як я з'ясував, до якої намагалися навiть не наближатися. Одне звiреня я годував корою з дерев i листям, другому до рослинної їжi додавав м'ясо, третьому давав лише м'ясо, а в загородку до четвертого, якого теж годував м'ясом, помiстив ще й величезну сульгiпу.

Першого ж дня воно спробувало напасти на неї, але подолати її не змогло. Вночi воно двiчi нападало на неї, неодмiнно пiдкрадаючись ззаду, але обидва рази сульгiпi пощастило вивернутися. Втроє бiльша за нього, вона бiгала по загородцi, силкуючись вискочити з неї, врятуватися вiд страшного сусiда, якого могла б звалити одним ударом лапи. До ранку сульгiпа знесилилась i зголоднiла. Мабуть, втомилося i бiле звiреня. Воно згорнулося в кутку i, здавалося, спало. Насторожено поглядаючи на нього, сульгiпа пiдкралася до кормушки. Запах їжi дражнив її i примушував забути про небезпеку. Але тiльки-но сульгiпа дозволила собi захопитися їжею, до неї майнула бiла блискавка. За одну мить усе скiнчилось.

Наступного дня ми впустили у загородку ще двi сульгiпи. З ними звiр упорався набагато швидше й помiтно додав у зростi й вазi. Тепер вiн був уже бiльшим за будь-яку сульгiпу.

За цей же час контрольнi звiренята, рахуючи й того, якому давали м'ясо, але не дозволяли полювати, росли дуже повiльно, не швидше за дитинчат сульгiпи.

Можна було вважати з'ясованим, що бiлий звiр збiльшується в розмiрах не поступово, а стрибками, етапами, i цi етапи пов'язанi не просто з одержанням їжi, а з певною їжею i певним способом її добування.

Чому найбiльш ласою частиною є для них потилиця жертви? Можливо, саме там є речовина, що прискорює їхнє зростання, дає додаткову енергiю?

Лишалося провести заключнi дослiди - визначити, яка саме речовина, що є в потиличнiй частинi, стимулює рiст бiлого звiра. Я здогадувався, що то за речовина. Та чи вистачить у мене часу i сил, щоб пiдтвердити свiй здогад?"

Семеновi захотiлося уявити, яким був учений, що залишив цi записи. Вiн почав лiпити в уявi його портрет з уривкiв спогадiв, iз забутих, загублених, розкиданих по закутках пам'ятi деталей iнших портретiв. Лоб - широкий, з залисинами... Густi брови... Прямий нiс з чiтко вирiзьбленими нiздрями... Але до таких нiздрiв не пiдходить такий нiс... Спершу Семен замiнив нiздрi на меншi... Тепер нiс не пасував до лоба. Тодi вiн змiнив форму носа, зробив його з горбочком, а нiздрi взяв попереднi. Для гармонiї довелося пiдвищити лоб... Так обличчя мало бiльш природний вигляд.