Бiгцем кинулись туди. Всi побачили: в травi лежав, розкинувши руки, невiдомий чоловiк.
2
Загадковий пацiєнт шпиталю привертав увагу не лише медперсоналу, а навiть i тяжкохворих. Та й не дивно: минув тривалий час, а й досi не вдалося встановити, хто вiн такий, звiдки з'явився в Сахарi. А нацiональнiсть або хоча б раса? На перший погляд здавалося, що вiн європеєць. Але золотистий, ледь вловимий вiдтiнок його шкiри, попелясте волосся, форма черепа - цiлком правильна куля! - i багато iнших ознак поставили в тупик вiдомого антрополога. "Доки вiн не стане на ноги i сам про себе не розповiсть,розвiв руками вчений,- прийти до якогось певного висновку важко". Цiле авiа-конструкторське бюро дослiджувало рештки його лiтального апарата i не могло встановити, до якого типу цей апарат належить, металургiйнi лабораторiї i досi не визначили, з яких матерiалiв вiн був збудований. Отож невiдомий був абсолютно невiдомим!
Звичайно, не бракувало усяких здогадiв, припущень. Контррозвiдка вважала невiдомого пiлота старанно замаскованим агентом чи диверсантом iз сумiжньої дружньої держави, яку, очевидно, непокоїть ядерна могутнiсть сусiдки. А один сержант iз охорони, надавши страшенно серйозного виразу своєму ще зовсiм юнацькому обличчю, сказав, що це, можливо, розвiдник з якоїсь iнопланетної космiчної армади i що вiн зовсiм i не людина, а бiоробот, бо звичайна людина, бебехнувшись об землю, та ще з такої висоти, вiддала б боговi душу, а вiн, бач, витримав i вже починає одужувати...
- Скажiть, сержанте, ви захоплюєтесь фантастикою? - спитав головний лiкар.
- О, в мене велика бiблiотека.
- Це помiтно.
- Що?
- Начитались... - Головний лiкар вибачливо посмiхнувся, пустив сизi кiльця диму, струснув попiл у попiльничку i знову заглибився у вивчення показникiв стану пацiєнта. Нарештi з'явилися змiни на краще. Пiсля курсу дегiдрацiйної терапiї* почав нормалiзуватися пульс - iз сорока ударiв збiльшився до п'ятдесяти п'яти...
______________ * Лiквiдацiя набрякiв.
Головний саме збирався розглянути енцефалограму, коли до кабiнету вбiгла, навiть не постукавши, медсестра Анiта.
- Вiн розплющив очi! Щось бурмоче!..
Гукнула, як на пожежу, i прожогом побiгла назад.
- Не могла трубку пiдняти... - пробубонiв сержант, зачиняючи дверi. Як навiжена.
- Нiяк не отямиться дiвчина пiсля загибелi нареченого, - сказав лiкар, застiбаючи халат. - Психiчна травма.
- Так що - менi тут бути чи...
- Побачимо, сержанте, зараз побачимо, - кинув на ходу головний i поспiшив до палати.
Сержант не тому спитав, що боявся втечi свого пiдопiчного. Розплющив очi... Коли то вiн ще на ноги стане! Та навiть i тодi, як вiн утече, коли його вартують агенти - i в бiлих халатах, i в цивiльному, i у формi. Сталева сiтка! З неї не вирвешся. Просто сержантовi кортiло побачити це диво. Що воно за екземпляр? Що це бiоробот - сержант не сумнiвався нiскiлечки, бо вiн же не схожий на представника жодної земної раси. От тiльки цiкаво, чи вiдновиться його програма пiсля лiкування? Мусила б вiдновитися. Раз тiло функцiонуватиме, значить i його штучний мозок запрацює...
Сержантовi страшенно хотiлося, щоб так i було. Ану ж нехай би робот показав, на що вiн здатний! По-перше, пiдтвердився б сержантiв здогад, що це таки бiоробот, по-друге, бiоробот напевне обвiв би навколо пальця їхнього пихатого лейтенанта, i, по-третє, з ним би впорався вiн, сержант... От би було здорово! Портрети в газетах, iнтерв'ю... "Скажiть, будьте ласкавi, сержанте, за яких обставин вам стукнуло в голову, що перед вами бiоробот?" I потiм: "Як вам удалося перевершити його диявольську хитрiсть, в той час як лейтенант мало не загинув?" О, вiн може сказати!.. Хоч i не зовсiм успiшно закiнчив коледж, але...
Повернувся головний. Сержант спитав:
- Ну, що?
- По-моєму, дiло йде на лад.
- Заговорив? Хоч що-небудь сказав?
- Якесь нерозбiрливе бурмотiння. Я гадаю, в нього амнестична афазiя...
- Що це таке?
- Втрата мови вiд струсу мозку.
- Якi-небудь контакти роз'єдналися...
- Випадок складний, сержанте, можна сказати - унiкальний. Я попрошу вас перейти до своєї кiмнати, бо менi треба зосередитись, проаналiзувати показники... - Лiкар нiяково розвiв руками i навiть зробив спробу усмiхнутися.
- Я розумiю, лiкарю. Я потурбував вас з службового обов'язку. Бажаю успiху в роботi.
Коли сержант вийшов, лiкар запалив цигарку i став бiля розчиненого вiкна. Дивився i нiчого не бачив - думав. Те, що його метод лiкування давав ефект,- радувало, але й ставило багато запитань, на якi не було вiдповiдi. Ефект цей несподiвано хороший! Занадто добре, сказати б, у десять (!) разiв краще сподiваного реагує органiзм невiдомого пацiєнта на дiю терапевтичних чинникiв. Сержантовi балачки про бiоробота, без сумнiву, дурниця, але треба визнати - невiдомий не є звичайною людиною... Його органiзм чимось вiдрiзняється вiд нормального людського. Може, захисними силами? Чи ефективнiшою нервовою системою?