— Прислати всю королівську рать, — перебила Аліса необачно.
— Ну, знаєш, з твого боку це дуже погано! — вигукнув Хитун-Бовтун, зненацька розсердившись. — Ти підслуховувала під дверима... за деревами... і крізь димарі... Інакше ти б не знала цього!
— Я не підслуховувала, слово честі! — дуже лагідно пояснила Аліса. — Це є у книжці.
— А, он що! У книжці таке може бути написане, — сказав Хитун-Бовтун спокійніше. — Це ви називаєте історією Англії, так? Ну, тоді добре придивися до мене. Я один з тих, хто розмовляв з Королем, я кажу правду. Може, тобі ніколи не доведеться зустріти іншого такого. А щоб показати тобі, що я не гну кирпу, я ладен потиснути тобі руку. — І він посміхнувся, розтяг рота мало не по самі вуха, нахилився (при цьому мало не впав зі стіни) і простяг Алісі руку. Вона потиснула руку, занепокоєно стежачи за ним.
«Якщо він буде далі розтягувати рота, кінчики губ можуть зійтися на потилиці, — подумала вона. — Тоді я навіть не уявляю, що буде з його головою! Боюсь, що вона відпаде!»
— Так, усю королівську рать! — продовжував Хитун-Бовтун. — І вони миттю піднімуть мене, можеш бути певна! Але ми надто швидко розмовляємо. Повернімося до передостаннього зауваження.
— Боюся, що не зможу пригадати його, — дуже ввічливо промовила Аліса.
— Ну, що ж, тоді почнімо спочатку, — сказав Хитун-Бовтун. — Тепер моя черга вибирати тему... — («Він говорить так, ніби це гра», — подумала Аліса.) — Отже, слухай запитання: скільки, ти сказала, тобі років?
Аліса швиденько підрахувала і відповіла:
— Сім з половиною.
— Неправда! — радісно закричав Хитун-Бовтун. — Ти цього не говорила.
— Я думала, що ви хотіли запитати: «Скільки тобі років?» — пояснила Аліса.
— Якби я хотів, то так би й запитав, — мовив Хитун-Бовтун.
Аліса не хотіла знову сперечатися, тому промовчала.
— Сім з половиною! — замислено повторив Хитун-Бовтун. — Це дуже незручний вік. Якби ти запитала у мене поради, я б сказав: «Не рости далі семи років», — але тепер уже пізно.
— Я ніколи не прошу порад у цьому питанні, — обурилась Аліса.
— Ти надто горда! — зауважив він.
Таке припущення ще дужче обурило Алісу.
— Я хочу сказати, — пояснила вона, — що ніхто не може сам собі встановити вік.
— Сам, може, і ні, — мовив Хитун-Бовтун, — але вдвох можна. При належній допомозі ти могла зупинитися на семи роках.
— Який у вас чудовий пасок! — раптом зауважила Аліса. (Вона подумала, що вже годі розмовляти про вік. Якщо вони мають по черзі вибирати тему, то настала її черга.) — Тобто, — поправила вона себе, подумавши, — чудова краватка, хотіла я сказати... Ні, я маю на увазі пасок... Пробачте, будь ласка! — додала вона злякано, бо Хитун-Бовтун мав надміру ображений вигляд і вона почала шкодувати, що обрала саме цю тему для розмови.
«Якби я знала, — подумала вона, — де в нього шия, а де стан».
Видно було, що Хитун-Бовтун дуже сердиться, хоч він і мовчав кілька хвилин. Коли він, нарешті, заговорив, це було глухе ричання.
— Це дуже... неприємно... — нарешті видушив він, — коли людина не вміє відрізнити краватку від паска.
— Я знаю, що з мого боку це справжнє неуцтво, — промовила Аліса таким покірним голосом, що Хитун-Бовтун подобрішав.
— Це краватка, дитино, і дуже гарна, ти правду кажеш. Це подарунок Білого Короля і Королеви. У тім-то й сила!
— Та невже? — вигукнула Аліса, дуже задоволена тим, що зрештою вона обрала гарну тему для розмови...
— Вони дали її мені, — замислено продовжував Хитун-Бовтун, закидаючи ногу на ногу і обхопивши коліно руками, — вони дали її мені... як подарунок не до дня народження.
— Пробачте, — розгублено мовила Аліса.
— Я не образився, — відповів Хитун-Бовтун.
— Я хотіла запитати, що таке подарунок не до дня народження?
— Ну, звичайно, подарунок, який одержують не в день народження!
Аліса трохи подумала.
— Мені більше подобаються подарунки до дня народження, — сказала вона нарешті.
— Ти сама не розумієш, що говориш! — вигукнув Хитун-Бовтун. — Скільки днів має рік?
— Триста шістдесят п’ять, — відповіла Аліса.
— А скільки в тебе днів народження?
— Один.
— Якщо відняти один від трьохсот шістдесяти п’яти, скільки залишиться?
— Триста шістдесят чотири, звичайно.
Хитун-Бовтун був не зовсім певен у цьому.
— Перевірмо на папері, — сказав він.
Аліса не могла втримати посмішку, коли діставала записну книжечку і писала приклад:
365
– 1
364
Хитун-Бовтун узяв записну книжку, уважно подивився в неї.
— Здається, правильно... — почав він.
— Але ви тримаєте її догори ногами, — перебила його Аліса.
— А й справді! — весело погодився Хитун-Бовтун, коли Аліса перевернула книжку. — А я ще подумав, чого вона така чудна! Як я вже сказав, приклад, здається, розв’язано правильно... У мене зараз немає часу уважно проглянути його. Як бачиш, залишається триста шістдесят чотири дні, в які ти можеш одержувати подарунки не до дня народження.
— Без сумніву, — погодилася Аліса.
— І лише один для подарунка до дня народження, розумієш. Хіба це не слава?
— Не знаю, що ви розумієте під «славою», — сказала Аліса.
Хитун-Бовтун зневажливо усміхнувся.