7adaab6e236f4333881613dfe7a1fe69

електронного робота про те, що ця адреса недійсна, редактор другого

журналу відповів, що роман обов’язково прочитають і відповідно

надрукують, якщо він редактору сподобається (забігаючи наперед, треба сказати, що його не надрукували), а з третього часопису

відповіли, що спочатку треба оформити на нього підписку, після

чого вислати їм прозовий твір обсягом не більше п’яти сторінок на

розгляд — цей варіант теж не пасував, і Еллі знайшла в інтернеті

перелік вітчизняних видавництв (їх виявилося близько двадцяти), хоча в переліку були й не всі, а деякі просто не друкували художню

літературу, у той час, як інші друкували літературу лише розва-жального характеру, а твір Еллі, на її думку, належав до артхаусу, відповіли їй лише з одного видавництва — запропонували видати

книгу її коштом, усі інші видавництва не відповіли, він казав їй, що їй твір точно вже привласнили і тепер видадуть без її відома, бо він за описом цікавий та гостросюжетний, а Еллі заперечувала, що він зовсім не для всіх і що там такого детективного, а потім

виклала роман в інтернеті на декількох літературних сайтах, там

його потроху читали, але не коментувала і вона не мала жодної уяви

про те, що читачі насправді про все це думають, а потім вирішила

167

значно розширити текст, який тоді ще не дотягував до розміру

роману — радше це була повість. Знані письменники радили читати

уривки з роману в голос і розміщувати відеозаписи на ютубі, а

також зробити стисле резюме і разом з найцікавішим фрагментом

розсилати по редакціях¸ бо довгі тексти ніхто читати не буде, а їх

потрібно чимось зацікавити, Еллі дивилася на дощ зі своєї вежі з

білого дерева відлюдника, у якого нічого не має під футболкою, і розмірковувала над тим, про що вона писатиме далі, коли цей

роман закінчиться, цікаві історії відбуваються з тобою щодня, попри твоє підліткове замилування мовою, цікаві історії на ринку і в

маршрутці відбуваються з кожним, хто замислювався над процесом

написання прозового твору, але ніколи так і не втілив свій задум у

життя, дослухаючись до розповідей про нещасне кохання і порад

щодо консервування корисних копалин корнішонів і коренеплодів, у

своїй чорній вежі з білого дерева роздавала б за допомогою скайпу

власні ведичні знання всім, хто бажає, не відаючи, що відбувається

за межами великого крейдяного кола, що окреслює агломерацію

їхніх дванадцятиповерхових панельних будинків, які росли, мов

гриби після дощу в четвер, тут у далекі вісімдесяті, пекельні пастки

пластунських поверхів, окрім тринадцятого забороненого поверху, на якому сонце не заходить і трава не росте, вони грали в козаків-розбійників і розповідали один одному про відрубану руку, яке

прийде за тобою й уже знайшла твій будинок, яке там знайшла — у

цьому новому районі було просто неможливо орієнтуватися, про

навігатори тоді ще ніхто не чув, були лише козаки й розбійники, одні тікали й намагалися якомога ефективніше сховатися, а інші

намагалися їх якомога скоріше спіймати, але коли вона розповіла

йому про цю гру її дитинства, він заперечив, що ніколи про таке

не чув — невже саме в Сибіру в цю гру і не грали, мабуть, за

таких складних умов їм не потрібні були додаткові гострі почуття

справедливості, помножені на дефіцит морозива влітку, через що

бульбашки малинового сиропу в шоколаді з відповідною начинкою

можна було помацати язиком, такі холодні й крихкі, і ріжуть плоть

не гірше за будь-яке лезо, усі колишні друзі роз’їхалися світами, штамп фірми «Світанок» — послуги за ефемерним розкладом

для ефемерид, розкуті рухи панянок з парасольками від сонця, сонливість під час сієсти, коли немає куди всістися на цьому

шезлонгу — ноги звішуються, і ти не хочеш жодного теплого

пива або рибних пирогів із жовтим майонезом, море обіймає

168

коліна й виштовхує на поверхню, наче ти вже відокремився від цієї

реальності й рухаєшся чітко в напрямі будинку з химерними поста-тями русалок і кам’яних мавп, яких рятує дельфін, у дельфінарії

було так сумно й тоскно, наче вона вловлювала терапевтичні

меседжі на ультракороткій хвилі під вологою від мастила водою, саме тоді Еллі почула своє прізвище й автоматично підвелася зі

свого місця, як у школі, коли не знаєш, що відповідати, і немає

сенсу далі зволікати, але все одно стовбичиш мовчки та дивишся

на пусту дошку, тепер вона має підвестися на сцену і сказати спіч

про принади терапевтичного письма, бо мистецтво не має когось

чомусь навчати й узагалі нікому нічого не винне, але відчуває, що тоді всі представники волонтерських організацій і журналісти

культурних видань будуть розчаровані, бо література має навчати

доброму-вічному і чомусь там ще, інакше який же ти письменник, якщо не випасаєш на лужку перед своїм шале народи, вона облизує

з вуст недоїдену сиркову масу й намагається вимовити хоча б слово, хоча б якусь думку сформулювати перед усіма цими відеокамерами

й цікавими поглядами колишніх жертв піонерських таборів, які

тепер не толерують жодної помилки, якщо ти вже якось заявив

про себе на цьому форумі марнославства, змарнілі жінки з руками, які видають вік, і шкірою на шиї, яка видає ще більше, коли немає